Продовжуючи серію публікацій в рамках спецпроекту “Кухня серіалу”, Медіабізнес поспілкувався з Олегом Щербиною та Юлією Чернявською з Fresh Production. “Ми не маємо права зловживати довірою і патріотизмом українського глядача і змушувати його дивитися низькопробний продукт”, – звертає увагу Олег Щербина. “На даний момент продакшени вже зуміли впоратися з проблемою малих бюджетів і зробити гідний продукт”, – визнає Юлія Чернявська. Про ко-продакшені, як при малих бюджетах, законодавчому “стусан”, сучасного героя і самоцензури, – в інтерв’ю.

- МБ вже писав про проекти, якими ви займаєтеся в ко-продакшені: Урсус, Ізі… Наскільки перспективним є цей шлях для українських компаній?

Олег Щербина (О. Щ.) Ко-продакшн – одна з форм організації кіновиробництва. Ко-продакшн корисний для залучення додаткового фінансування виробничого, розширення географії продажів готового продукту, а також, привертає додаткову увагу міжнародних кінофестивалів. Але, при цьому, міжнародна ко-продукція значно ускладнює адміністрування проекту, вимагає додаткового фінансування на етапі розвитку проекту, збільшує загальний період виробництва картини приблизно на рік-два, а також призводить до загального подорожчання проекту. В цілому, ко-продакшн – одна з найбільш складних схем фінансування та виробництва кіно. У зв’язку з цим, продюсерська компанія, яка починає ко-продукційний проект, повинна тверезо оцінювати свої сили і можливості. Не претендуючи на істину в останній інстанції, маленьким і починаючим компаніям, я порекомендував б починати свою діяльність з національними проектами.

- В чому особливості пошуку закордонних партнерів?

О. Щ. Найбільш простим та ефективним способом пошуку потенційних партнерів є участь у професійних секціях міжнародних кінофестивалів. На мій погляд, авторитет і статус фестивалю в даному випадку відіграє другорядне значення. Важливо регулярна і систематична участь у цих форумах, яка породжує довіру до компанії виробнику і продюсеру особисто. Мій досвід показує, що два українських кінофестивалю – Молодість і ОМКФ дозволяють продюсерам без великих фінансових і тимчасових витрат отримати широке коло якісних знайомств. Обидва фестивалю справляються з цим завданням блискуче, за що слід подякувати їх організаторів.

- Важливо, щоб з країнами були потенційно схожі менталітет, смаки аудиторії, або це не має значення?

О. Щ. Так, це важливо. Ще більш важливим є міжнародний імідж країни, народу і кіноіндустрії. Все це впливає на симпатії експертних рад Кіноцентрів тих країн, які розглядають ко-продукційний проект. Безумовно, експерти з великою увагою і симпатією ставляться до спільних проектів з такими країнами, як Франція, Німеччина або Італія. Необхідно розуміти, що в конкурсах європейських Кіноцентрів зазвичай бере участь від кількох десятків до сотні проектів і конкурувати необхідно з продюсерськими компаніями з усієї Європи, які співпрацюють з відомими кінорежисерами, регулярно потрапляють у конкурсні програми фестивалів класу А. Тому, українські продюсерські компанії, як і весь український бізнес, зацікавлені у поліпшенні міжнародного іміджу країни.

- Зараз телеканали і продакшени в стадії активного виробництва. Як поєднати кількість і якість? Що заважає, що сприяє якості? І як бути з проблемою малих бюджетів при нерастущем рекламному ринку?

Юлія Чернявська (Ю. Ч.) Щодо телевізійного кіновиробництва – Україна знаходиться на достатньо високому якісному рівні. Вітчизняні продакшени багато років успішно виробляли на обидва ринки – український і російський. Зрозуміло, що завжди є куди рости і розвиватися, і якщо дивитися на ситуацію з цієї позиції, то кількість при правильній організації завжди переростає в якість. Вже зараз це помітно на рівні акторського цеху. Щодо малих бюджетів – на мій погляд, ситуація склалася важка, але не безвихідна. На даний момент продакшени зуміли впоратися з проблемою малих бюджетів і зробили гідний продукт, який вже сьогодні можна побачити в ефірі провідних телеканалів. Наприклад, ми з каналом “Україна” готуємо цілу серію прем’єр: детективний серіал “Потрійний захист”, мелодрама “Чорна квітка” та інші. Безумовно, низький бюджет обмежує, доводиться економити і часто відмовлятися від ефектних сцен, трюків і навіть сценарних ідей. Можливо, вихід з цієї ситуації лежить в площині ко-продукції. У всякому разі ми працюємо в цьому напрямку.

- Як ви вважаєте, якщо б не законодавчі обмеження, телеканали продовжили б «виїжджати» на російському продукті? Без “стусана” чи можливо було активізувати власне виробництво?

О. Щ. Ні, я вважаю, що без законодавчої заборони цей процес затягнувся б на багато років. Культурна та побутова близькість, багаторазово перевищує за обсягом фінансування ринок і конкуренція між українськими телеканалами, яка не дозволяла топ-менеджменту ризикувати при виробництві власного продукту – це ключові фактори, які гальмували розвиток ринку виробництва українських серіалів. Подолати ці фактори без законодавчого регулювання, на мій погляд, було б неможливо.

- Керівники продакшнів, із якими спілкувався МБ в рамках спецпроекту “Кухня серіалу”, нерідко говорили, що без російського ринку серіал не окупити. Серіал виключно для внутрішньоукраїнського прокату – це міф чи окупність все таки можлива?

О. Щ. Даний пункт повинні коментувати представники телеканалів, які володіють інформацією про фінансові можливості каналів і стан ринку реклами. Зі свого боку я можу сказати тільки одне – якісні українські серіали, призначені для внутрішнього ринку, переможуть “рейтингову” конкуренцію в іноземних, включаючи російські. Головне завдання, яке стоїть зараз перед каналами і продакшн-компаніями – це налагодити виробництво високоякісного продукту. Ми не маємо права зловживати довірою і патріотизмом українського глядача і змушувати його дивитися низькопробний продукт. Надалі, я впевнений, виробництво продукту для внутрішнього ринку, “рейтинговому” і фінансовому вимірі стане безумовно виправданим.

- Останні два роки світ навколо нас серйозно змінився. Герой сучасного часу – який він? Як він змінюється?

Ю. Ч. За останній час, без прив’язки до наших реалій військового часу, люди, а відповідно і герої, стали більш щирими, відкритими, справжніми. Можна сказати, супер герой поступився місцем супер людині. В підтвердження цьому – Оскар за кращий фільм 2015 року – «Бердмен», а кращі виконавці головних ролей – Джуліанна Мур (“Все ще Еліс”) і Едді Редмейн (“Всесвіт Стівена Хокінга»). Що стосується мого бачення українського героя, думаю, зараз ми в активному пошуку самих себе, а значить і образу свого героя. У нас з’явилася реальна можливість показати, без будь-яких обмежень, ментальну і національну індивідуальність українців.

- Чи існують, на ваш погляд, жанри мирного і воєнного часу?

Ю. Ч. Немає, не існує. Вважаю, що глядач завжди відкритий до якісної, здатної захопити його увагу історії. Всі ми втомилися від політики і війни, але незважаючи на це, готові пишаться своїми героями і не перестаємо іронізувати над керівниками держави, продовжуємо жартувати, закохуватися і плакати.

- У 90-ті українські кінематографісти зняли ряд фільмів, переосмысливающих проблемні погляди нашої історії. Як ви вважаєте, наскільки актуально зараз відкривати історичну правду за допомогою кіно? З урахуванням моменту, бюджетів, запитів аудиторії…

Ю. Ч. Загальновідома фраза Джорджа Сантаяни – «Той, хто не пам’ятає свого минулого, приречений на те, щоб пережити його знову», думаю, справді дає відповідь на це питання. Для українців – розібратися у своїй історії, особливо в її проблемних ділянках, єдино можливий спосіб рушити далі до чогось нового і кращого. На щастя, розуміння цього є як у глядача, так і у кіновиробників. Вже сьогодні готується, здійснюється і заявляється до виробництва досить багато фільмів і серіалів на історичну тему – “Будинок “Слово”, “Століття Якова”, “Червоний” та інші.

- Табу, внутрішня самоцензура – чи існує для вас, як продюсера? Є нюанси: наприклад, те, що на відміну від інших країн, у нас не сприймається, і навпаки.

Ю. Ч. Абсолютно впевнена, що кіно, як і саме життя, не сприймає табу. Людина створена, щоб пізнавати світ, себе і оточуючих. Чим чесніше цей процес відбивається у фільмі, тим цікавіше глядачеві. Інша справа – самоцензура. Беручись за роботу, ти погоджуєшся з якимсь зведенням прийнятних правил, ти зобов’язан слідувати їм та відповідати. Взагалі, це дуже тонке і абсолютно індивідуально трактувальне поняття. Для мене, як продюсера, це повага до аудиторії, глядачеві, замовнику. А що стосується нюансів… Думаю в загальнолюдських поняттях глядачі, незалежно від країни проживання, один на одного схожі.

Джерело: Інформаційно-аналітична онлайн-газета “Медіабізнес”

повернутися у список