Кілька слів про себе – Ваш шлях до кіно? Чому Ви обрали цю професію?

З.Б.: Я людина-оповідач, люблю розповідати історії. Завжди писав, з дитинства, а потім в якийсь момент зрозумів, що мені більше хотілося б перетворювати свої історії на кіно, ніж на романи.

Хоча в мене є перша освіта, спочатку я закінчив Тбіліський державний університет, східний факультет, кафедру перської мови і літератури, але десь на третьому курсі я зрозумів, що наукою займатися не буду. Мені подобалося перекладати, але цього було замало, тому після закінчення університету я поїхав до Москви і вступив на режисерський факультет на вищі курси сценаристів та режисури (ВКСР) до майстерні С.Соловйова. Мені пощастило з педагогом – геніальний Сергій Соловйов.

- Що Вам все ж-таки ближче: написання сценаріїв або режисура?

З.Б.: Якщо формально, то у мене все ж диплом кінорежисера. Хоча роботу сценариста люблю всім серцем – це моє життя. Взагалі багато хто приходить у кіно з архітектури, музики чи живопису, а я прийшов з літератури, тому для мене спочатку було слово.

- Яку свою роботу Ви вважаєте найвдалішою та улюбленою?

З.Б.: Якщо говорити про роботу сценариста, то є один сценарій, який поки ще не втілений у життя. Я написав його для свого друга, грузинського режисера Отара Шаматава – «Кавказький бурий ведмідь». Це дуже складний сценарій.

Є ще одна велика робота з кінокомпанією «Fresh Production» і німцями – «Любов убивці». Дуже гарний сценарій вийшов. Ми з ним пройшли весь цикл сценарного воркшопу MFI – «Середземноморського кіноінституту». Працювали над його вдосконаленням зі знаменитими «т’юторами» з Колумбійського університету, Генуезького університету, Лондонської кіношколи і Афінського університету Арістотеля. Це безцінний досвід. Звичайно, ще «Небо-парасолька» – це проект, який кінокомпанія «Fresh Production» готує спільно з греками. Я написав цей сценарій для грецького режисера Григоріса Карантінакіса. І всі вважають сценарій дуже вдалим. Наприкінці листопада цей проект був представлений в European Media, а серед грецьких проектів він вважається пріоритетним, і, дасть Бог, в березні це питання буде вирішене. Ми сподіваємося отримати перший грант і запустити проект. І це буде спільний проект грецької компанії «Pan Entertainment» з кінокомпанією «Fresh Production». Подивимось…

- Чи є у Вас своя режисерська мрія?

З.Б.: Так, звичайно, у будь-якого режисера є мрія. Є один проект, який можна, напевно, назвати моєю головною режисерською мрією. Існує один німецький роман «Алі і Ніно». Це був суперпопулярний роман 30?х років у Німеччині й у всій Європі. Потім про цей роман забули. А десь у 70-ті його знову відкрили, і донині це просто супербестселер. Його автор – Курбан Саїд, і довгий час про нього було відомо лише те, що це псевдонім. Я відкрив для себе цей чудовий роман 15 років тому, і дуже захотів зробити за ним кіно. Для сценарію мені потрібен був повний переклад, а на той час не було перекладу ані російською, ані грузинською мовами, і я попросив мою подругу – чудового германіста – перекласти цей роман. Вийшов досить гарний переклад, і я відніс його у видавництво і, зрештою, цей роман з’явився грузинською мовою. Сьогодні в Грузії це бестселер, знаковий роман, і героям Алі Шірваншіра та Ніно Кіпіані зовсім нещодавно, десь півтора місяці тому, поставили абсолютно унікальний пам’ятник на новій набережній в Батумі. Автор – дуже відомий у світі скульптор-новатор Тамара Квесітадзе.

Дуже багато режисерів хотіли поставити фільм за цим романом. В Азербайджані Рустам Ібрагімбеков, автор сценарію відомої картини «Стомлені сонцем», написав сценарій за романом «Алі і Ніно».

Це і є моя мрія, яка називається «Таємниця Курбана Саїда, або Сентиментальна подорож на Кавказ».

- А наскільки Вам цікава тема фільму «Сонцекруг»? Ваші перші враження від ідеї фільму?

З.Б.: Ідея відразу сподобалася. Над сценарієм ми працювали десь півтора місяці. Були невирішені питання, але ми запустили проект і в процесі зйомок щось міняли, додавали та ін. Ідея чудова та дуже цікава, і по своїй суті вона мені дуже близька.

- Як Ви ставитеся до героїні фільму?

З.Б.: Я можу відповісти дуже коротко і не своїми словами. Коли запитали у Густава Флобера, що у нього спільного з Еммою Боварі, героїнею роману «Мадам Боварі», він відповів знаменитою фразою: «Мадам Боварі – це я». Звісно, в будь-якому персонажі можна знайти якусь частину особистості автора – сценариста або режисера – а по-іншому бути і не може. Коли ти вигадуєш людину, вкладаєш в її вуста слова і примушуєш здійснювати якісь вчинки, то ти природно ділишся чимось своїм.

- Як Ви розумієте назву фільму «Сонцекруг»?

З.Б.:  Про назву ми дуже довго думали, шукали, а потім раптом я абсолютно випадково знайшов якийсь вірш Бальмонта, і там були рядки: «Багряный солнцекруг скользил дугой заката…» Ось він, чудовий символ. І сонце, і коло, круг життя і всесвіту. Так що дякую чудовому класику Бальмонту за підказку.

- У цілому про акторський склад – чи виникали непорозуміння на знімальному майданчику або, навпаки, все проходило добре? Важко Вам працювалося з акторами чи легко?

З.Б.: Я дуже люблю роботу з акторами і, коли можу, приділяю цьому дуже багато часу. У телевізійному кіно, на жаль, так влаштована система, що часто режисер вперше зустрічається з акторами вже на знімальному майданчику. І це дуже погано – навіть не погано, а категорично неприйнятно для мене. Можливо, для мене одне із найбільших задоволень у кіно та в режисурі – це саме робота з акторами. Так, операторська робота важлива – це твої очі. Ідеї художника-постановника – це образи, які народжувалися в тебе в голові, але, не будучи професійним художником, ти не можеш надати цьому форму та створити правильну фактуру. У цьому тобі допомагає художник, але що стосується акторів – це твоя справа. Є такий знаменитий грузинський режисер Темур Баблуані, а зараз і його син Гела Баблуані, знаменитий режисер, який зняв у Франції фільм «Тринадцять» і ремейк в США. Так от, у Темура Баблуані приголомшливе кіно – всі герої, які за життя абсолютно різні люди, на екрані говорять, як Темур, хода і жестикуляція в них, як у Темура. Звичайно, може, це і занадто, але для мене це показник того, як багато режисер працював з акторами. Так і має бути – природно, це твоє кіно, але тебе самого немає на екрані. Це твої думки, твої звички, навіть сни, а це передається, в першу чергу, акторами.

А що стосується труднощів з акторами, то в мене ніколи їх не було. В мене ніколи не виникало ніяких проблем з акторами.

- Чим, на Ваш погляд, приверне глядача фільм «Сонцекруг», і на яку аудиторію, по-Вашому, він розрахований?

З.Б.: У першу чергу, на жіночу аудиторію. Напевно, я поганий маркетолог, це взагалі не моя стихія, але мені здається, що цей фільм буде цікавий жінкам з категорії «бальзаківського віку». Взагалі я вважаю, що найцікавіший період в житті чоловіка або жінки – це так званий період кризи середнього віку. Найбільш проблематичний період, але інтелектуально найбільш живий і багатий. Звичайно, жвавіше за юність нічого немає, але інтелектуальним переживанням та рефлексіям не зрівнятись. А якщо врахувати, що я чудово знаю, що таке криза середнього віку у чоловіків, і, оскільки вибрав цю професію, то слідом за Густавом Флобером маю повторити, що наша Нюра – це я.

Що б Ви хотіли побажати глядачам і відвідувачам нашого сайту?

З.Б.: Кіно та ще раз кіно. Щоб було багато гарних фільмів, щоб було цікаве кіно, тому що це щастя, що є кіно, і є люди, які люблять і дивляться кіно. Зрозуміло, звичайно, що ми живемо в інший час, в епоху ринкових відносин, і те кіно, яке було навіть у Радянському Союзі – авторське кіно, яке зараз називається арт-хаусом, а тоді такого визначення не було – вже ніколи не повернеться. Багато чого не повернеться. Не повернеться італійський неореалізм, французька нова хвиля, не повернеться «кіно розгніваних» Англії. Зараз все інше, життя інше, кіно інше, ми живемо по-іншому, мислимо по-іншому. Але цікаві історії, які зачіпають душу та серце, змушують мислити, думати, переживати, будуть з’являтися доти, доки є людство. Моє побажання – щоб було багато цікавих фільмів.

повернутися у список